85 Теорія "раціональних очікувань". Р.Лукас, Т.Сзрдженте.

Теорія раціональних очікувань. У 60-х—70-х рр. зростає розу­міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за­безпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів.

Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан­ня наслідків певних економічних дій, урахування колишніх поми­лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.

«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: ди­наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретної економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Роберт Лукас поставила в 70-х рр. під сумнів справедливість ба­гатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи еконо­міко». Він заперечував будь-які форми державного втручання в еко­номіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу еконо­мічних явищ.

Відтак Лукас робить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по­питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досліджен­ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджува­ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.

Теорія раціональних очікувань заперечує політику державного регулювання з допомогою кількох аргументів. Один із них — недо­цільність, оскільки будь-яке втручання нівелюється поведінкою економічних агентів. Другий — це твердження, що така політика породжує (через раціональні очікування та адаптацію діяльності) результати, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно­го попиту призвело до наростання інфляційних процесів, хоча за­йнятість залишалась на тому самому рівні. (З іншого боку, монетаристські рецепти також не давали необхідних результатів, оскільки економічні агенти адаптували свою діяльність до економічної полі­тики.) Третім аргументом був той, що державна політика стосується макроекономічного рівня, ігноруючи мікроекономічний, де саме і приймаються рішення про економічну поведінку в конкретній економічній ситуації.

86 Досвід застосування рекомендацій неокласичної теорії'в економіці різних країн.

Концепції чиказької школи та доктрин «економіки пропозиції», «раціональних очікувань» стали ще одним прикладом ефективного вторгнення економічної теорії в реальну економіку. Особливо чітко це проявилося в ході здійснення економічних реформ в Англії та США, де, починаючи з 80-х рр., робилися рішучі кроки до віднов лення саморегулювальних механізмів та обмеження державного регулювання.                        

«Тетчеризм». Монетаристську грошову політику було запроваджено в практику управління державними фінансами Великобританії ще урядом Каллагена 1976 р. на вимогу Міжнародного валютнего фонду.

Скорочувалась кількість урядових службовців, впровадилась структурна перебудова управлінського апарату, ліквідовувались, особливо «дорогі» його підрозділи.

Запроваджувалась система штрафних бюджетних асигнувань. А готуючись до нових виборів, М. Тетчер включила у свою програму проект радикальної перебудови, яка гарантувала б урядові повний контроль над динамікою місцевих податків.

Водночас було послаблено податковий тиск на особисті доходи.

Широка програма приватизації, спрямована на створення умов для підприємницької діяльності, забезпечила справжню революцію в розвитку виробництва та стабілізації економіки. Зрозуміло, що всі ці заходи здійснювалися в жорстокій боротьбі з профспілками, яка завершилася перемогою уряду.

«Рейганоміка». Дещо інакше реалізовувалась монетаристська доктрина в США, де економічна програма Фрідмена тривалий час не знаходила підтримки.

Фрідмен як радник президента Ніксона запропонував проект ре­форми «План допомоги сім'ї» на 1969—1971 рр., який, проте, не було затверджено конгресом. Адже принципове значення для реаліза­ції рекомендацій монетаристів мала ідея контролю над грошовою масою, яка визначала напрямок конкретних заходів у сфері грошо­во-кредитного регулювання. Уряд Рейгана  намагається обмежити регулюючий вплив держави, скорочуючи податки з метою використання дефіциту федерального бюджету як  важеля впливу на витрати.

Водночас успішна реалізація сучасних неокласичних доктрин  можлива не скрізь і не завжди. Для цього необхідна не лише полі-тична воля влади, а й відповідні економічні умови, відповідний рі­вень розвитку країни, належні історичні, національні, інституційні та інші чинники.                     

87 Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.

Інституціоналізм — своєрідний напрям в економічній науці. Йо­го своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інститу­ціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Інституціоналізм став своєрідним опо­зиційним напрямом в економічній науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким.

Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов ран­нього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і се­редньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англій­ськими соціологами й економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих американських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обгрунтува­ти реформістські програми.

Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі­ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін­ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек­тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

88. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.

У рамках раннього інституціоналізму склались три основні на-прями: 1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпі-ричний (кон'юнктурно-статистичний).

Соціально-психологічний інституціоналізм.

Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти.

Соціально-правовий інституціоналізм.

«Інституціональна економіка» — це економіка «ре­гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», Ці характерис­тики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному су­спільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталіс­тичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими ка­піталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні су­перечності, але вона— найліпша форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в су­спільстві.

Інший бік пробле­ми — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші.

89 Неоінституціоналізм.Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Дж. Гелбрейт

 Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) — уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у США — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардськом верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті.У 1961 — 1963 рр. був послом в Індії. Гелбрейт пропагував «суспільство добробуту».В працях, опубліко у 50-х рр., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економ. прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» ( знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму» .